Карлсон будує вежу.Астрід Ліндгрен Малий і Карлсон, що живе на даху

- Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,- мовив Малий.- Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?

- Не мороч нам голови, Малий,- сказала мама.- Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?

- Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,- відповів Малий і поважно глянув на маму.

- Треба відповідати за свої вчинки, Малий,- сказав тато,- а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.

- Ні, він існує! - заперечив Малий.

І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон.

Він  раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя - то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. «Невже він більше ніколи не прилетить?» - з тривогою подумав Малий.

Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.

- Гарні картини,- сказав він.- Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.

Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.

- У тебе нагорі багато картин? - спитав він.

- Кілька тисяч,- відповів Карлсон.- Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників.

Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого.

- Ти ба! - здивувався Малий.- Слухай... а чи не можна мені піти з тобою на дах, побачити твою хатку, твої парові машини й картини?

- Звичайно, можна,-відповів Карлсон.- А то ж як! Ласкаво прошу... колись іншим разом.

- Якби ж скоро,- зітхнув Малий.

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто найкращий у світі швидкісний прибиральник?

- Мабуть, ти,- сказав Малий.

- Мабуть! - обурився Карлсон.- Ти ще кажеш «мабуть»! Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі швидкісний прибиральник - Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.-

- Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і татом? - спитав Малий.

- Залюбки! - погодився Карлсон.- їм буде дуже приємно зустрітися зі мною - адже я такий вродливий і розумний...- Карлсон почав задоволено походжати по кімнаті.- І до міри затовстий,- додав він.- Чоловік у розквіті сил. Твоїм мамі й татові буде дуже приємно познайомитися зі мною.

Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний запах смажених тюфтельок, і Малий згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомити Карлсона з мамою і татом.

«Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху»,- скаже він.

Як же вони здивуються! Ото буде смішно дивитися на них!

Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті. Він завмер на місці й почав принюхуватися, наче мисливський собака.

- Тюфтельки,- сказав він.- Як я люблю смачні тюфтельки!

Малому стало трохи ніяково. Власне, на такі слова годилося б сказати одне: «Якщо хочеш, залишся й пообідай у мене».

- Почекай хвильку,- мовив Малий,- я побіжу до кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

Мама підтрушувала над полум'ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м'яса.

- Це ти, Малий? - сказала вона.- Скоро будемо обідати!

- Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? - попросив Малий як-найніжнішим голосом.

- Зараз, синку, ми сядемо до столу,- відповіла мама.

- Я знаю, але все одно дайте... Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.

- Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум'яні - саме такі, як і треба.

Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:

- Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне.

- Він полетів,- сказав Малий сам до себе.- Полетів...

Аж нараз...

- Пік! - почулося звідкись.- Пік!

- Ха-ха-ха! - засміявся він.- Ти сказав: «Він полетів»! «Він полетів»,- ха-ха-ха! А я зовсім не полетів.

Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи.

- Смачні,- сказав він.- Страх які смачні! Навіті важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш,- додав Карлсоц Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.

Тієї миті з кухні почувся мамин голос:

- Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий ру. ки й ходи!

- Мені треба йти,- сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу.- Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.

- Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? - спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого.- Мені ж треба якоїсь розваги. В тебе немає ще одної парової машини?

- Ні,- відповів Малий,- машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.

- Давай їх сюди! - звелів Карлсон.

Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато, Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малий швиденько вмостився на своє місце й пов'язав серветку.

- Пообіцяйте мені щось, мамо. І ви теж, тату,- попросив він.

- Що ж я маю тобі пообіцяти? - спитала мама.

- Спочатку пообіцяйте,- наполягав Малий.

- Ну, гаразд, обіцяємо,- погодилась мама.

Карлсон сидить у моїй кімнаті.

Це справді була урочиста хвилина для Малого. Якби тільки вони швидше обідали, тоді побачать! Мама усміхнулася.

- Нам було б дуже приємно познайомитися з Карлсоном,- сказала вона.

- Карлсон теж так вважає,- заявив Малий.

Ось уже всі допили компот. Ось уже мама підвелася з-за столу. Настала хвилина, що її так чекав Малий.

- Ходіть усі,- попросив він.

Він натиснув на клямку й відчинив двері.

Карлсона в кімнаті не було. Цього разу справді-таки не було. Навіть на ліжку Малого нічого не ворушилося під ковдрою.

Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа. Дуже висока і дуже вузька вежа. Хоч Карлсон, звичайно, міг спорудити і кран, і що завгодно, однак він задовольнився тим, що складав кубики один на один, і от вийшла височенна вузька вежа, а нагорі її прикрашало щось, що мало правити за баню. То була кругла тюфтелька.